В. В. Кушнір "Настільний теніс". Ч 1. Вступ
Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Кушнір В.В.
НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС
Методичні вказівки
Івано-Франківськ
2013
УДК 796
ББК 73.2
Кушнір В. В. Настільний теніс: Методичні вказівки. – Івано-Франківськ: факел, 2013. – 80 с.
Методичні вказівки призначені для викладачів і студентів спеціалізації настільний теніс.
Наведені основні теоретичні і практичні вимоги до студентів з фізичного виховання.
Рецензенти:
Доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри державного управління та місцевого
самоврядування, президент Федерації настільного тенісу Івано-Франківської області Дзвінчук Д.І.
Кандидат наук з фізичного виховання і спорту, старший викладач, завідувач кафедри
фізичного виховання Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Улізько В.М.
Кандидат біологічних наук, доцент Лісовський Б.П.
Дане видання – власність автора
Забороняється тиражування та розповсюдження.
ЗМІСТ
Вступ
1. Історія розвитку настільного тенісу в світі.
2. Настільний теніс на Прикарпатті
3. Основи техніки гри
3.1 Способи тримання ракетки
3.2 Основна стійка
3.3 Техніка удару та його різновиди
4. Фізична підготовка гравців
4.1 Завдання фізичної підготовки
4.2 Фізична працездатність спортсмена
4.3 Загальна фізична підготовка
4.4 Спеціальна фізична підготовка
4.5 Фізичні якості та їх розвиток
4.5.1 Розвиток швидкісних якостей
4.5.2 Розвиток сили
4.5.3 Розвиток витривалості
4.5.4 Розвиток спритності
4.5.5 Вплив навантаження на організм спортсмена
5. Тактична підготовка
6. Психологічна підготовка гравців
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Настільний теніс – масовий, цікавий та видовищний вид спорту, який завоював авторитет у світі, в Україні, зокрема і в нашій області. Гра в настільний теніс є атлетичним видом спорту різноманітним у техніці, багатим тактичними елементами і потребує високої загальної фізичної, спеціальної та психологічної підготовки. Прихильне ставлення до цього виду спорту є результатом відкриття спеціалізації на кафедрі фізичного виховання Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.
Метою розробки методичних вказівок є ознайомлення читача з історією розвитку настільного тенісу, зокрема на Прикарпатті, основними принципами гри, підготовки гравців та практичними рекомендаціями контролю рівня готовності спортсмена до змагального періоду. Запропонована інформація може бути використана учнями спортивниих шкіл, студентами спеціалізованих ВНЗ, тренерами і викладачами фізичного виховання різних рівнів вищих навчальних закладів.
Теоретичну основу методики становлять праці з теорії фізичного виховання та настільного тенісу, зокрема: «Теория и методики физического воспитания» Б. А. Ашмаріна, «Настольный теннис. Техника с В. Самсоновым» Р. Худца, «Современный настольный теннис» Л. Ормаи, «Легкая атлетика» А. Н. Макарова, «Методика фізичного виховання в школі» Н. О. Осикова та ін.
1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАСТІЛЬНОГО ТЕНІСУ В СВІТІ
Історія розвитку настільного тенісу сягає кінця ХІХ початку ХХ століть. Родоначальником модифікацій ракеток вважають англійця Є. К. Гуда, який у 1902 році, повертаючись після чергового туру чемпіонату Лондона, зайшов в аптеку купити ліки. Підійшовши до каси, він несподівано, що властиво всім великим відкриттям, звернув увагу на гумову підставку для видачі здачі. Невеликі переговори з власником аптеки – і містер Гуд пішов, супроводжуваний здивованими поглядами, задоволений, з дорогоцінним згортком під пахвою. Прийшовши додому, він негайно узявся за реконструкцію ракетки: – пробу було знято і замість неї з обох боків наклеєно щойно придбано в аптеці гуму. Наступного дня суперники Є. К. Гуда були здивовані не менше, ніж службовці аптеки. Є. К. Гуд здобував одну перемогу за другою.
Азартна розважальна гра охопила багато міст і країн. У пінг-понг («пінг» – стук м’яча в ракетку, «понг» – об стіл) грали не тільки в спеціальних приміщеннях, а й скрізь, де це було можливо. Якось в одному з англійських ресторанів молоді аристократи, озброївшись кришками від сигаретних ящиків, стали перекидатися пробками від винних пляшок, знайденими на підлозі. При цьому вони намагалися імітувати відомий уже тоді лаун-теніс.
Поширювалася ця гра морським шляхом досить швидко. Приміром, англійські моряки, перебуваючи на вимушеному відпочинку в одному з портів Німеччини, влаштували пінг-понговий чемпіонат. Місцева молодь з цікавістю спостерігала за грою, і не встигло іноземне судно дати прощальний гудок, як у порту вже розпочалися змагання з настільного тенісу. Таким чином пінг-понг поширився по всьому світу.
В Англії пінг-понг як спорт було визнано в 1900 році. До цього часу гра велася за правилами лаун-тенісу і навіть до 100 очок. Після затвердження правил гру стали вести до 30 очок. У грудні 1900 р. відбувся перший чемпіонат Лондона з пінг-понгу. Він проходив у Вестмінстерському абатстві Лондона в залі «Ройл Екверіум». У чемпіонаті взяли участь 300 осіб. Потім у 1901 р. офіційний турнір відбувся в Індії. Його можна вважати першим міжнародним змаганням. Переміг у цьому турнірі один із найкращих гравців того часу – індійський спортсмен Нандо.
Із 1904 по 1921 роки популярність настільного тенісу в Європі й Америці знижується, багато в чому через монополію братів Паркер і Джона Джаквеса на інвентар і правила гри.
У 1926 році засновано Міжнародну федерацію настільного тенісу (ITTF).
Одним із перших рішень федерації було проведення чемпіонату Європи. У грудні 1926 року в Лондоні в залі «Меморіел Холл» відбулися ці міжнародні змагання, в яких взяли участь команди семи країн: Австрії, Чехословаччини, Англії, Німеччини, Угорщини, Індії та Великобританії (Уельса). В особистих змаганнях взяли участь спортсмени зі Швеції й Данії. В зв’язку з тим, що у змаганнях взяли участь індійські тенісисти, було прийнято рішення вважати його чемпіонатом світу. Перший світовий чемпіонат зібрав 64 тенісистів і всього 14 спортсменок. Ігри проводились у п’яти видах змагань: командні чоловічі, одиночні чоловічі, одиночні жіночі, чоловічі парні та змішані парні.
Великий успіх на цих змаганнях випав на долю угорських тенісистів, які завоювали перші місця у всіх п’яти видах змагань. У чоловічому одиночному розряді перше місце завоював доктор Р. Якобі (R. Jacobi), а у жінок – Марія Меднянска (M. Mednyanszky).
У період проведення змагань було скликано перший конгрес Міжнародної федерації настільного тенісу, який вирішив ці змагання (постфактум) після їх закінчення визнати першим світовим чемпіонатом 1926 року.
Починаючи з цього часу, чемпіонати світу стали проводити регулярно щороку. У зв’язку з тим, що перший чемпіонат світу пройшов у грудні 1926-го, результати його зарахували за 1927 рік, і другий чемпіонат світу було проведено 1928 року в Стокгольмі.
Передові позиції на перших чемпіонатах світу і до середини 40-х років тримають угорські тенісисти. З поміж видатних учасників можна відзначити п’ятикратних чемпіонів в особистому чоловічому розряді угорця Віктора Барну та угорську тенісистку Марію Меднянску.
Поступово список країн-учасниць чемпіонатів світу розширювався. Крім Європи, чемпіонати проводились в Африці (Каїр, 1939 рік). 1934 року в чемпіонати світу було включено жіночі командні змагання, і з цього часу на всіх чемпіонатах світу розігрується сім комплектів нагород, а переможцям вручають іменні кубки.
У 1936 році конгрес ITTF прийняв рішення змінити назву гри. Замість старої назви пінг-понг з'явився настільний теніс.
Із 1940 по 1946 роки чемпіонати світу з настільного тенісу не проводилися у зв’язку з Другою світовою війною.
1957 року було створено Європейський союз настільного тенісу (ETTU) і Міжнародна федерація ухвалила рішення про проведення світових чемпіонатів тільки по непарних роках. Своєю чергою форуми континентів проводять по парних роках, і перший чемпіонат Європи відбувся 1958 року в Будапешті на знак визнання великих заслуг угорського настільного тенісу.
Подальше значне поширення настільного тенісу в світі дозволило ITTF у 1977 році порушити питання про олімпійське визнання одного з популярних у світі видів спорту. Через чотири роки на черговій сесії МОК було прийнято рішення про внесення настільного тенісу до програми Літніх Олімпійських ігор 1988 року. Олімпійські змагання пройшли в чоловічому і жіночому одиночних і парних розрядах.
Останні суттєві зміни в настільному тенісі відбулись у 2003 році. З метою покращенння якості суддівства та перегляду матчів діаметр м'яча було збільшено з 38 мм. до 40 мм. Також змінились параметри гри: партію розігрують не до 21, а до 11 очків; кількість партій збільшилась до п’яти чи семи залежно від регламенту змагань.
Домінуючими спортсменами на світовій арені є представники Китаю, хоча європейські спортсмени складають їм добру конкуренцію.
2. НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС НА ПРИКАРПАТТІ
Перші спогади сучасного настільного тенісу на Прикарпатті, а тоді відбиванки сягають 30-х років минулого століття. Пінг-понг був одним із найпопулярніших, найраціональніших та найбільш культивованих видів спортивної діяльності в Станіславові.
Справжній пінг-понг починається із зими кінця 1931 початку 1932 років, коли до Станіславова вдруге приїхала львівська «єврейська дружина» «Гасмонея» з чемпіоном Польщі Ерліхом. Серед молодих спортсменів Станіславова найтиповішим представником школи Ерліха був Роман Андрухович (молодший), званий «Мурином» (фото 1). Своєрідний стиль «кручені лаби знизу» започаткував на той час у Станіславові гравець із Чехо-Словаччини інженер Володимир Зубрицький, базований на школі світового чемпіона Барни. Серед українських спортсменів настільного тенісу майстрами такої дефензивної (захисної) тактики були брати Остап і Юрко Олесьницькі, Євген Радивіл, Богдан Пастівнич, кузени Роман, Орест та Богдан Припхани. За «клюбною» належністю Атаманюк, Бурделюк та Олесницький належали до «Пролому», всі інші були членами УСКУ (Українського спортивного клубу України). Насправді в середині 30-х років Український спортивний клуб мав найсильнішу українську дружину Станіславова.
Пізніше (у післявоєнні часи) було створено школу настільного тенісу Леоніда Покладенка. На милицях, без однієї ноги він грав сучасним стилем, перемагаючи багатьох фізично здорових та діючих сильних гравців Станіславова. Виконавши норматив кандидата у майстри спорту, він створив свою школу «малої ракетки» на базі педагогічного інституту.
На початку 70-х років М. Струтинський створив школу «малої ракетки» в селі Радчі Тисменицького району. Він виховав не одне покоління чемпіонів УССР, СССР та України, працюючи в «підвальних умовах». Ставши 17-разовим чемпіоном області, він не мав рівних на той час за тенісним столом. Виховавши і свою власну дочку Віру Струтинську чемпіоном СССР, він став найкращим тренером області.
В результаті підвищеної популярності настільного тенісу на Прикарпатті у 1986 році Володимир Дячок першим виконує норматив майстра спорту та відстоює честь Івано-Франківської області на змаганнях різного рівня.
Традицію підготовки висококваліфікованих спортсменів перейняло в 1995 році місто Рогатин на чолі з тренером Зеновієм Верб'яним, котрий створив команду супер ліги «Роксолана» (пізніше «ТЕХНО-ЦЕНТР»). Із 1998-го п’ять років поспіль команда очолювала вершину таблиці (найкраща команда в Україні). Тренери Рогатинської спортивної школи Зеновій Верб’яний, Василь Костів та Світлана Довбняк виховали трьох майстрів спорту: Василя Кушніра, Антоніну Богач та Оксану Костів, що стало поштовхом для розвитку настільного тенісу в області. Спортивні клуби «малої ракетки» Богородчан, Косова та Тисмениці, де продовжують плідну тренерську роботу Богдан Петришин, Іван Панчак, Назар Ковальчук, Михайло Присяжнюк, Віталій Савчук, Володимир Філіп гідно складають конкуренцію Рогатину.
Паралельно у цей же час повернення до популярної гри в Івано-Франківську відбулося через відродження ветеранського спорту, проведення ветеранських турнірів на честь Леоніда Покладенка. І тут ми повинні згадати ентузіастів – ветеранів цього масового виду спорту, які і сьогодні є прикладом для молодих спортсменів, а саме, Юрія Євчука, Володимира Дячка, Євгена Полторацького, Юрія Бойківа та багатьох інших.
Доброю школою підготовки викладачів – тренерів з настільного тенісу є коледж фізичної культури, де впродовж кількох десятків років самовіддано працює викладач, міжнародний арбітр Володимир Мельничук.
З огляду на багату історію настільного тенісу Івано-Франківщини на початку ХХІ століття на базі технічного університету нафти і газу за підтримки ректора університету професора Євстахія Крижанівського відкривається спеціалізований зал для настільного тенісу і створюються команди другої, першої, а згодом вищої ліги чоловічої команди та супер ліги жіночої команди.
Створення професійних команд дає поштовх розвиткові дитячого настільного тенісу в місті І. Франка. Неодноразовими призерами й чемпіонами України серед мінікадетів і кадетів стають Богдан Сінькевич та Михайло Жолубак. До когорти рогатинських майстрів спорту приєднується тисменичанин Михайло Рибак (2012 р.) та косівчанин Андрій Гордій (2013 р.), вихованці тренера вищої категорії, викладача кафедри фізичного виховання та спорту Василя Кушніра.
З часів незалежності нашої держави Федерацію настільного тенісу Івано-Франківської області очолює кандидат у майстри спорту Дмитро Дзвінчук, котрий всебічно підтримує розвиток улюбленої гри в області.
